Музей

«Здраствуй, хато, дитинства колиско!»

 

previous arrow
next arrow
Slider

 

Музей «Здрастуй, хато, дитинства колиско!» створено у 2003 р.

Є статут  і «Свідоцтво № 393  про реєстрацію  при  закладі освіти системи Міністерства освіти і науки України від   15.02.2004 р. », підписане начальником Управління освіти і науки Київської області.

Музей складається з однієї кімнати, де зібрано предмети побуту, знаряддя праці, український одяг. Всі експонати пронумеровано, записано в книзі обліку. Умови зберігання задовільні.

У музеї проходять уроки  обслуговуючої праці (6-8 кл.), мистецтва      (9-11 кл.), історії України з теми «Наш край» ( 5, 7-11 кл.); «Навколишній світ» 1-4 кл.; різноманітні позакласні заходи, екскурсії, презентації.             

При музеї створено учнівську раду із учнів 8 класу. Екскурсоводи проводять  змістовні екскурсії для учнів ліцею, вихованців дошкільних закладів «Казка»  та  «Буратіно»,  гостей закладу, батьків, випускників закладу.

Музей створено педагогічним, учнівським та батьківським колективами, громадою селища. Значні зусилля влітку 2020 року для оновлення музею приклали учитель технічної праці Вітковська Н.Ф., жителька селища Пастернак І.В., обслуговуючий працівник закладу Підгородніченко І.С.Вони перепланували приміщення музею на дві кімнати – майстерню і світлицю;  виготовили світильники, провели електромережу, реконструювали піч, обладнали жердину для розміщення експонатів, поновили фіранки.

Рідній хаті 

Здрастуй, хато, дитинства колиско,

Білі стіни і вікна привітні,

Я вклоняюсь тобі низько – низько,

Найрідніший куточок у світі.

На порозі стрічає матуся,

Сльози витре ріжком від хустини,

Підійду, пригорнусь, посміхнуся

І в дитинство душею полину.

Я зростала отут , рідна хато,

Безтурботно жила, безпечально,

Звідси потім вітрила крилаті

 Понесли мене в дальнії далі.

Ласкаво просимо, дорогі гості, до нашого музею побуту, час відкриття якого співпав з 80-річчям утворення Бородянського району.

Давня українська хата, високий поріг, на стінах та вікнах – Пахне травами…

Як кожне східнослов’янське житло, українська хата в минулому мала нерухомі меблі, котрі майстрували одночасно з нею: піл, лави, полиці для посуду, жердки. Рухомих речей було небагато – стіл, ослони, скриня, стільці, дитяча колиска.

Ми бачимо, що барвиста українська піч завжди займала внутрішній кут хати з одного боку від вхідних дверей і була обернена своїм отвором (челюстями) до фасадної стіни. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут або покуть, де розміщували ікони, прикрашені вишитими рушниками (божниками), обтикані цілющими травами та квітами; перед образами вішали лампадку. Все, що ви бачите, було подароване нашому музею отцем Віктором, настоятелем православної церкви Михайла Архістратига.

Під іконами ставили стіл, біля нього маленький переносний ослінчик. Стіл накривали стільником. Ось він. На столі обов’язково був хліб, сіль, прикритий вишитим рушником.

Для приготування їжі використовували різноманітний посуд, виготовлений переважно з дерева та глини, пізніше з металу. Ложки, які ви бачите на столі, виготовлені з берези, осики, липи, груші. Розрізняли ложки прості, нефарбовані (мужицькі) та руськи, що були пофарбовані.

Поруч знаходяться різноманітні глеки, глечики, макітри, горнятка, у яких готували та зберігали молочні та інші продукти.

Макітру, котру ви бачите, використовували для розтирання та зберігання продуктів, а ще в них відстоювалось кисле молоко для сиру. Розтирали продукти за допомогою макогона, ось великий макогін із ступою, в якій розтирали мак, зерно та інші продукти.

Перед вами – глечики (гладишки), в котрі проціджували молоко для зберігання. Масло збивали у дерев’яних маслобійках (масничках) із колотушкою. Це маслобійка належала Федоренко Л.А.

Щоб зручно виймати горщики, чавуни з їжею, використовували різні рогачі, розмір їх відповідав розміру посуду. А ось ми бачимо дерев’яні ночви, котрі використовували для просівання борошна або купання немовлят. Вони належали Некрутенко П.А.

Жодна господиня на Бородящині не обходилась без знарядь, котрі допомагали у пранні та прасуванні білизни. А прали, золили, полоскали і вибивали прачами (праниками). Ось ми бачимо зразки таких прачів – це дерев’яна коротка лопатоподібна дощечка з держаком. Після просушування білизну прасували, завиваючи кожну річ на качалку й прокочуючи по ній рублем пласким дерев’яним брусом із коротким держаком на ніжці й трохи вигнутою ребристою робочою поверхнею. Ці рублі із села Качали та Бородянки.

Ще з часів Київської Русі значного розвитку набули ткацтво та різноманітні ремесла, які мають безпосереднє відношення до створення одягу.

В українському традиційному вбранні кінця XIX ст. – початку XX століття настійкішим щодо збереження традицій був одяг сільського населення. Єдиним видом натільного жіночого і чоловічого народного одягу на Україні була полотняна сорочка.

Це один із найдавніших елементів одягу, шився із полотна й мав велику кількість варіантів крою та орнаментації. Ми бачимо вишиті  жіночу та чоловічу сорочки. Поверх сорочки жінки одягали спідниці, які шилися у 3-4 пілки, прикрашались стрічками, як правило такі спідниці одягались у свята. Чоловіки носили різноманітної форми та крою штани. Один із таких видів – шаровари, були яскравих кольорів. Доповненнями до костюма, як жіночого, так і чоловічого, були пояси, головні убори, взуття та прикраси. Ось намисто, рік виготовлення приблизно 1800, котре передавалось із покоління в покоління по жіночій лінії в родині Духненків. Велику роль відігравало взуття українця, котре вказувало і на соціальний статус людини. Ми бачимо плетене взуття – личаки, на виготовлення якого йшло лико лози. Воно складалося із прямоплетеної підошви та петель обабіч ступні. Колись плести личаки могли майже всі на Україні. А ось черевики – жіночі шкіряні туфлі на невисокому підборі. Могли бути відкритими або з халявкою (ось такі), що мали шнурівку або ґудзики.

Чоловіки переважно носили чоботи – зшите шкіряне взуття.

А щоб виготовити цей прекрасний одяг, на Україні розвинулося ткацтво. Льон, коноплі, вовну здавна використовували як ткацьку сировину. Дерев’яний гребінь, який встромлявся в спеціальний отвір в ослоні. Він слугував для розчісування волокна (микання мичок). Остаточне очищення волокна робили за допомогою чесальної щітки (гребінки). Готове до прядіння повісьмо волокна знову накладали на гребінь або навивали на кужіль (куделю). При прядінні повсюдно вживали веретено. Також застосовували механічну прядку (коловоротку), яка значно полегшувала прядіння, оскільки приводилась у рух ногою.

А ось перед нами ткацький верстат, котрий належав Сапсай Мотрі Петрівні, жительці Бородянки. На Україні існувало два види ткацьких верстатів: горизонтальний та вертикальний. Перед нами горизонтальний верстат, який мав пристрій для піднімання та опускання ниток основи ремізки, прив’язані до підніжок. Рівномірне розміщення ниток основи по всій ширині верстата забезпечувалось особливим механізмом – лядом і бердом. Верстат мав два навої: передній (для полотна) і задній (для основи). Під час заправки верстата використовували ритки (регівницю) спеціальну раму, нитки для ткання закладали за допомогою човника.

Особливе місце у світлиці українця займала скриня. Ось вона, належала Сухіній Вірі Яківні із села Качали. У деяких регіонах великі скрині слугували і за стола, але на Бородянщині у скринях тримали, як правило, «святковий одяг». Тут ще був прискринок, де знаходилися голки, нитки, намисто, гроші, тощо. Дівчина, яка виходила заміж, повинна була мати власну скриню. А ще дівчата вишивали рушники. Рушник – не тільки прикраса оселі, а й оберіг від злих сил.

Перед нами розмаїття рушників, вишитих майстринями Бородянщини.

Кінець XIX ст. – початок XX ст. –  це період, коли вишивка набула масового застосування на жіночому та чоловічому одязі. Переважає, як ми бачимо, вишивка з рослинного орнаменту чорного, червоного, синього, зеленого, жовтого кольорів.

Основне призначення вишивки – прикрашати одяг, інтер’єр помешкання. Ось вишиті серветки, наволочки, картини. Цю картину вишила Шевченко Надія, жителька смт. Бородянка.

Подаруй мені, мамо, хустину

Із червоним, як мак, бережком,

Запишаюся в ній, як дитина,

Як калина під білим стіжком.                                                             

Не цурайтесь хустинок, дівчата.                                                    

Що ж ви носите тільки шапки                                                          

На хустки Україна багата,                                                 

І цвітуть ще на них бережки.

Література:

  1. Артюх Л. Звичаї українців у народному календарі/Лідія Артюх. – К.: Балтія – Друк, 2012. – 224 с.: іл.
  2. Літопис рідного краю. Бородянщина. Видання 2-е, доповнене. – Немішаєве: Вид-во “ДажБог”, 2008. – 528 с.: іл.
  3. Лозко Г.С. Українське народознавство: Вид. 5-те, зі змін. та доповн./ Г.С. Лозко – Тернопіль: Мандрівець, 2011. – 512 с.
  4. Традиції та звичаї українців: В 2 т.Т.1./Авт.– упоряд. І. Квасниця. – К.: Гнозіс, 2007. – (Родинна книга). Т.1. – 408 с.: іл.
  5. Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник/А.П. Пономарьов, Л.Ф. Артюх, Т.В. Косміна та ін. К.: Либідь, – 256 с.: іл.
  6. Цуруль О.Г. Незнайома історія Бородянщини: Посібник для краєзнавців. Науков. редактор докт.філол. наук К.М. Тищенко/О.Г.Цуруль. – Київ – Дрогобич: “Посвіт”. 2017. – 112 с.